В гостях у дочки героя

З кожним роком все менше залишається тих, кого обпалила війна, хто на своїх плечах виніс тяжкий тягар, хто з руїн піднімав і відроджував нашу Україну.

  Вони – наша гордість і наша слава. Та не тільки вони, а й ті хто не воював, а чекав додому повернення, хто виховував дітей, хто ріс сиротою без батька.

   В нашому селі Плоске жив, працював, виховав чотирьох дітей – одного синочка і трьох дочок, Іван Давидович Дяченко. Під час форсування Дніпра 29 жовтня 1943 року, він загинув смертю хоробрих. За подвиг Іван Давидович Дяченко був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. З чотирьох дітей героя зараз в живих залишилась лише найменша дочка – Ольга. Про батька мало що пам’ятає, адже їй було лише 3 роки. Згадує тільки те, як тато ніс її на руках.

Тяжке дитинство, безрадісна юність, весь час багато роботи; швидко прийшла старість, залишилась без ноги. Дочка Героя Радянського Союзу – інвалід, але немає ніяких пільг, як від держави, так і від місцевих органів влади. Та що там казати, поговорити ніхто не зайде, в кожного свої справи.

 То ж юні дослідники-краєзнавці вихованці гуртка «Юні музеєзнавці» КЗ БРР «Броварський районний центр патріотичного виховання учнівської молоді» часто відвідують Ольгу Іванівну. Їхньому приходу вона радіє, як мала дитина, пригорне їх до себе, розпитає чиїх батьків діти, де живуть, як навчаються, як поживають. А вже як дякує діткам за пісні, вірші, гуморески, що вони підготували спеціально для неї! Учні поставили собі за мету відшукати спонсора, щоб разом з Ольгою Іванівною поїхати в село Бортничі до могили батька Героя Радянського Союзу – Дяченка Івана Давидовича.